Переваги та ключові проблеми обмеження використання споживання енергії в Україні

Переваги та ключові проблеми обмеження використання споживання енергії в Україні

Програма EU4Energy – це чотирирічна ініціатива, яку очолює та фінансує Європейський Союз. У рамках цієї програми Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) підготувало дорожню карту Harnessing Energy Demand Restraint in Ukraine 2021. Документ носить інформативний характер. У ньому представлений аналіз та пропозиції на основі міжнародного досвіду та практик для розробки ефективної політики та програм, які допомогли б реалізувати обмеження попиту (підвищення енергоефективності, зменшення імпорту енергії, покращення гнучкості та стійкість у енергетичному секторі країни в короткостроковій перспективі), підвищивши енергетичну безпеку України, економічну конкурентоспроможність та екологічні результати України.

Використання енергії в Україні загалом зосереджено в житловому, промисловому та транспортному секторах, на які в 2019 році припадало понад 80% загального кінцевого споживання енергії (промисловість та житловий сектор – 60%, транспорт – 20%). У той же час, якщо додати споживання централізованого опалення до загального кінцевого споживання енергії домогосподарствами, споживання природного газу населенням у 2018 році становив близько 15,4 млрд куб. м (140% річних потреб України в імпорті газу). Опалення приміщень є ключовим фактором споживання енергії в житлових приміщеннях. Таким чином, ці сектори мають найбільше споживання, тому є більш привабливими у впроваджені обмеження попиту на енергію.

Були визначені три ключові стратегічні цілі політики:

1. Підвищення енергоефективності шляхом розширення та поглиблення енергоефективності в кількох ключових сферах із високим споживанням енергії, для яких потенціал для швидкої реалізації істотної та постійної економії енергії є найбільшим.
2. Зменшення імпорту палива шляхом швидкої диверсифікації (розподіл закупівель сировини, технологій між різними джерелами (країнами) з метою ослаблення критичної залежності від будь-якого одного джерела поставок) споживання енергії від імпорту енергії до внутрішніх джерел енергії та поєднання традиційних форм обмеження попиту, що також дозволить підвищити гнучкість та стійкість енергетичного сектору.
3. Використання заходів обмеження попиту в електроенергетиці для покращення стійкості та гнучкості енергетичного сектору під час надзвичайних подій та жорстких умов попиту та пропозиції.

Основні методи використання обмеження попиту на енергію для контролю за дисбалансами енергетичної системи включають:

– Обмеження максимального навантаження, яке спрямоване на зменшення споживання електроенергії під час надзвичайних подій або періодів пікового споживання протягом дня, тижня або протягом сезонів, залежно від характеру та тривалості події.

– Зміщення навантаження, яке передбачає зняття тиску з енергетичних систем шляхом переміщення частини навантаження на непіковий період дня, тижня або сезону.

– Економія та енергоефективність, яка спрямована на постійне зниження загального рівня споживання енергії протягом тривалого часу.

Переваги обмеження попиту енергії:

1. Енергетична безпека. Заходи щодо обмеження попиту, які підтримують перехід споживання з імпорту на внутрішні джерела енергії, можуть посилити енергетичну безпеку шляхом подальшого зниження залежності від імпорту енергії.
2. Підвищення економічних показників на макроекономічному рівні. Нижчі витрати на енергію покращують конкурентоспроможність, особливо для енергоємних експортних галузей. Підвищення енергоефективності зменшує попит та витрати на енергію та підвищує дохід для фізичних осіб та прибуток для підприємств.
3. Екологічна стійкість. Основна ціль – зменшення викидів вуглецю та перехід до декарбонізації, що у свою чергу також сприяє покращенню здоров’я та благополуччя населення.

Ключові проблеми у забезпеченні обмеження попиту:

1. Фінансові проблеми. Встановлення цін нижче виробничих витрат і перехресних субсидій, що є недостатніми для заохочення обмеження попиту.
2. Недостатня обізнаність про можливості та переваги енергозбереження серед постачальників і споживачів.
3. Повільний розвиток інфраструктури, впровадження інноваційних технологій, а також низька якість обслуговування.
4. Високі початкові витрати, тривалі терміни окупності через викривлення цін і нерозвинені ланцюги поставок.
5. Недостатнє забезпечення ресурсами; неналежний моніторинг, перевірка та виконання адміністративних рішень; недостатній інституційний потенціал та знання.

Висновок. Енергетичне управління та інституційні механізми в Україні є відносно мінливими і суттєво змінилися за останні роки. Зокрема, Державне агентство з енергоефективності було включено до Міністерства енергетики. Консолідація їхніх політичних функцій та інших пов’язаних заходів може покращити узгодженість та координацію вироблення політики, пов’язаної зі стримуванням попиту, що може підвищити її ефективність з часом. Аналогічно, консолідація низки регуляторних функцій у НКРЕКП з 2014 року може покращити адміністрування регулювання, пов’язаного з енергетикою. Остання щорічна оцінка Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо національних органів влади України загалом оцінюється як позитивна.