Природні території та об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) України. Смарагдова мережа
Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» №2456-ХІІ прийнятий 16.06.92 р. до об’єктів ПЗФ відносяться:
Штучно створені об’єкти та заказники можуть набувати загальнодержавного або місцевого значення, залежно від їх цінності. Відмінність полягає у процедурі їх розробки та затвердження:
– для об’єктів загальнодержавного значення Проєкт створення (або його розділи), склад та зміст якого визначений Методичними рекомендаціями про необхідність створення чи оголошення об’єкту/території ПЗФ (Наказ №306 від 21.08.2018 р.), готується центральним органом виконавчої влади. Розгляд Проєкту надано органам Мінприроди. У разі схвалення, забезпечується розробка проекту створення території чи об’єкта ПЗФ з власниками та первинними користувачами природних ресурсів. Остаточне рішення щодо створення приймається Президентом України.
– для об’єктів місцевого значення клопотання забезпечується проєктними або науковими установами. Рішення про створення об’єкту ПЗФ покладається на структурні підрозділи облдержадміністрації та оголошується шляхом рішення сесії обласної ради.
Природні та біосферні заповідники, національні природні парки – є юридичними особами, території яких підлягають вилученню з господарського користування.
Природні заповідники – природоохоронні та науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Мета: збереження типових/унікальних природних комплексів з сукупністю усіх їх компонентів у природному стані, підтримка та вивчення природних мимовільних процесів і явищ.
Біосферні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Мета: збереження найбільш типових природних комплексів біосфери у природному стані, здійснення моніторингу екологічного фону, дослідження природного середовища та його змін під дією антропогенних факторів. У рамках програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера” біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів та отримують міжнародний статус. Згідно з проєктом організації територій проводиться зонування заповідників (заповідна зона, буферна зона, зона антропогенних ландшафтів, зона регульованого заповідного режиму).
Національні природні парки – установи охорони природи, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Мета: збереження, відтворення та ефективне використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Відмінність між національним парком та заповідником полягає у тому, що в заповідниках основним завданням є збереження природи в первісному, недоторканому вигляді без втручання в перебіг природних процесів. У них заборонена будь-яка господарська діяльність. На противагу національному парку, метою якого є таке природокористування, яке найменшим чином шкодитиме природі та у якому дозволено відпочинок, відвідування туристів та перебування на території за певних умов. Окрім того, території національних парків можуть включати в себе господарські об’єкти або населені пункти. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому вищезгаданим Законом та іншими актами законодавства України.
В Україні налічується 45 національні природні парки. Найбільші з них – Подільські Товтри (створений 1996 року, Хмельницька область, площа 261 316 га); Верхнє Побужжя (створений 2003 року, Хмельницька область, площа 108 000 га).
Регіональні ландшафтні парки – установи рекреації та захисту природи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових/унікальних природних комплексів/об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Утворення таких парків організовується з/без вилучення земельних ділянок та будь-яких природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Наразі в Україні налічується 26 регіональних ландшафтних парки, найбільший з них – Сеймський (створений 1995 року, Сумська область, площа 98857,9 га).
Заказники поділяються на лісові, гідрологічні, ботанічні, орнітологічні, загальнозоологічні, ентомологічні, іхтіологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, загальногеологічні, ландшафтні. Відповідно до ст. 25 заказники – це природні території (акваторії), основним завданням яких є збереження і розвиток окремих видів тварин, птахів і рослин, а також відтворення природних комплексів чи їх конкретних компонентів без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Полювання та риболовля можуть бути дозволені, в заповідниках – заборонені, у тому числі усі види господарської та промислової діяльності. За несприятливих погодних умов можлива підгодівля тварин на відміну від заповідників (охороняються усі живі істоти та рослини), де втручання людини має мінімізований характер.
Пам’ятки природи – це окремі унікальні природні формування, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення. Мета: їх збереження у природному стані, що провадиться без вилучення земельних ділянок та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Пам’яткою природи може бути як одне рідкісне дерево, так і великі території, наприклад, долини, гірські хребти тощо. Визначення належності територій до пралісових пам’яток природи здійснюється згідно «Методики визначення належності територій до пралісових пам’яток природи» №162 від 18.05.2018 р., розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади відповідної сфери.
Заповідні урочища – лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Основною вимогою, аналогічно до пам’яток природи, є заборона на всі види рубок (санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності) та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. На відмінну від заказника, заборонена будь-яка господарська діяльність, людська присутність, у тому числі туризм.
Створення та збереження вищезазначених територій та об’єктів ПЗФ є одним з важливих завдань людства – збереження природних процесів довкілля у їх первинному вигляді та мінімізування подальшого впливу на території, що зазнали його. Гострою проблемою є незаконна вирубка лісів на схилах гір, яка призводить до затоплення нижчих поселень, розмиву ґрунтів, порушенню рельєфу, розливу та забрудненню річок тощо. Іншим приклад – зміна природних шляхів міграції тварин, що призводить до їх загибелі та до скорочення популяцій видів.
Окремо існує мережа природоохоронних територій на загальноєвропейському рівні – Смарагдова мережа (Emerald Network, 2009) – яка впроваджується у країнах, що є не членами ЄС (аналог мережі Natura 2000 для країн ЄС), які ратифікували Бернську конвенцію. Мета – забезпечення охорони видів та оселищ, наведених у Резолюціях 4 та 6 Бернської конвенції – що є основною відмінністю від мети створення об’єктів ПЗФ. Смарагдові території можуть як перекриватись з наявними об’єктами ПЗФ, так і включати інші території. Сучасний стан територій Смарагдової мережі можна переглянути за посиланням офіційних ресурсів Бернської конвенції – https://emerald.eea.europa.eu/. Відповідальними за створення та функціонування територій Смарагдової мережі є державні органи, а також органи Бернської конвенції. Менеджмент та моніторинг відбувається під контролем національних органів влади. У грудні 2020 року в Парламенті був зареєстрований проект Закону України “Про території Смарагдової мережі“ (№4461)). Станом на 15.07.2021 року проект Закону передано на доопрацювання в Комітет.
Будь-яка діяльність, пов’язана з використанням територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) чи територій, що належать до Смарагдової мережі або має неопосередкований вплив на такі території, має обов’язково враховувати наслідки планованої діяльності при проведенні оцінки впливу на довкілля (ОВД). Спеціалісти компанії MCL мають досвід в проведенні оцінки впливу на довкілля для першої та другої категорій видів планової діяльності, а також у проведенні досліджень визначення впливу на флору та фауну на території планової діяльності завдяки власній команді науковців-біологів.